Німфа

Хоч стає холодним сонце, 
Та теплішають хати.
Я запрошую у гості.
Ми давно уже на «ти».

Ти скидаєш капелюшок,
Я приймаю в тебе плащ.
За вікном сумує небо –
Ми втекли – воно у плач.

Стало в вікна колотити,
Уривається терпець,
А мені той шум здається
Стукотом наших сердець.

Я запрошую до столу:
«Кава, чай?» – «Напевно чай»
«Тобі з цукром?» – «Із розсолом»
«Що?» – «Жартую, так давай»

«Ну а я візьму з лимоном –
Він як сонце, чи не так?»
«Ти такий романтик, Тьома»
«Я Павло…» – «Окей, чувак»

«Ти мене весь час дивуєш»
«Так, я диво. Ти не знав?»
За вікном триває злива,
Дощ прозоро натякав.

«Ти ж мене не випреш зараз
Там так холодно й мокрó
І до того ж вже не ходять
Ні маршрутки, ні метро»

«Десь тут в мене завалявся
Номер одного таксі
Зараз викличу… Нуль, дев’ять,
Вісім, три, чотири…» – «Стій!

Не пускай мене по ночі,
Обігрій своїм теплом,
Я твоєю бути хочу!…»
На столі і під столом,

На підлозі й на дивані,
Доки вистачило сил,
А на ранок ще й у ванній.
А я так тебе просив

Зупинитись на хвилину,
Не ламати зайвих дрів,
Аби я устиг принаймні
Одягти презерватив.